Плани на третій день
Згідно з моїм планом, який я складав ще в Берліні, в третій день я мав пробігти 67 км. Але ще зранку, коли я перевіряв маршрут, я зрозумів, що десь припустився помилки, тому що Google мені писав про 72 км, а два попередні дні показали, що Camino de Santiago не завжди проходить тими ж дорогами, які підказує Google.
Напруження додавав іще і той факт, що неділя в Європі – це день, в який все буде зачинено. Але Іспанія продовжала мене дивувати і кавʼярня/пекарня, про яку мені розповіли в Альберге була відчинена з 7-ї ранку. Тож, влупивши пару солодких булок і заливши хворе горле гарячим чаєм (про це я розповідав тут), я розпочав третій день мого Каміно.
Першим “великим” містом на моєму шляху мало стати місто Los Arcos, шлях до якого пролягав через ліс та всіляки забиті села. Снігу не було, проте путь почався з невиличкого дощу, який докучав мені тим, що я не міг вдягнути окуляри, бо їх вкривало краплинами, але був недостатній не тільки щоб дістати дощовик для рюкзака, а навіть для того, щоб його було видно на фото.
Дорога завела мене в ліс в якому і почався мій підйом на чергову гору. Дощ крізь дерева не пробивався, тож бігти було доволі комфортно. В третій день мене почало трішки накривати, через те, що я сам, через хворе горло, через те, що плани не сходяться з реальністю і так далі, тож настрою щось знімати в мене не було. Я розважася тим, що переписувався з друзями, та намагався відповідати на питання підписників (звучить так, наче я якась зірка).
Los Arcos
В Los Arcos я забіг об 11-й годині, вже добряче голодний, тож побачивши перший ліпший відкритий магазинчик, з вітрини якого мені посміхались hand-made Empanadas, я вирішив, що то доля і навіть ціна в 6 євро на той Емпанадас мене не зупинила.
Як виявилось пізніше, окрім цього магазинчику в “великому” місті Los Arcos не працювало нічого, крім собору, в якому на органі грав якийсь незадоволений монах, якому я заважав, коли ставив печатку в свій паспорт пілігрима.
Дорога після Los Arcos тішила око гарними краєвидами і нагадувала, що Іспанія, а саме регіон Наварра, добре відомі своїми винами. До того, як поїхати в цей регіон я не знав, що Наварра раніше була королівством, а зараз в Іспанії залишилась лише половина цього королівства – Верхня Наварра, а Нижня Наварра залишилась Франції. І власне французам нинішня Наварра зобовʼязана появою і схожістю вин цього регіону на вина Франції. І, до речі, саме в регіоні Наварра, винороби використовують бочки з французського дубу для витримки вина.
Обід
О 13:30, знов добряче голодний, я добіг до містечка Viana, де знайшов відчинений генделик, в якому гарячі іспанці самовзято віддавались дегустуванню пива та вина. Ці напої мене не цікавили, тож я замовив шмат іспанського омлета, який подається зі шматком хліба і чай. Так і пообідав.
Цей ситний обід несуттєво підняв мій настрій, тож я продовжив свій путь в дійсно велике місто Logrono. Готовий сперечатись, що ви не вгадаєте, чим мене зустріло це місто, бо я ніяк не міг очікувати, що це буде працюючий крематорій. І якщо ви думаєте, що в Європі на крематоріях стоять якісь супер-фільтри, які не пропускають запах, ви помиляєтесь. Запах паленого я відчував десь з кілометр, поки біг по доволі гарній набережній.
Місто виявилось гарним, але не зважаючи на те, що воно було реально великим, знайти щось відчинене мені не вдалось. Зате я побачив дуже гарний парк, в якому гуляло багато місцевих. Взагалі парки на виїзді з міст, зустрічались майже в кожному великому місті на моєму шляху. І навіть в будні дні, там гуляло багато людей.
Перший фініш на заході сонця
Після Logrono, мій шлях лежав до міста Najera, в якому я мав заночувати. Населені пункти траплялись рідко, краєвиди закінчились, як і мій гарний настрій. Я біг, слухав якусь музику і дивився, як змінюється число кілометрів на моєму годиннику. Енергії було мало, тож темп впав і я багато йшов пішки.
Ближче до Najera я натрапив на музей вина, який, хоч і мав гарну рекламу, все ж таки був зачинений.
Сонце наближалось до обрію, а мої нерви продовжували натягуватись, бо я боявся, що Альбєрге в якому я планував зупинитись буде зачинене, або переповнене. Ці побоювання змушували мене тримати хоч якийсь темп.
На відмітці 70 км., мені вже не хотілось переставляти ноги. На відмітці 72 км., я зрозумів, що Google брехав і мені треба продовжувати. Вода давно закінчилась, я був страшенно втомлений, хотів їсти і пити. І от, диво, я забігаю в Najera. Ще кілометр по місту, піднімаюсь на гору (хто б сумнівався, що фініш буде в гору) і знаходжу свій Альбєрге Las Penas.
Скрізь обман
Заходжу в Альбєрге, на ресепшені нікого нема, проте стоїть холодильник з напоями. Без роздумів хапаю банку Коли і вже після того, як випиваю половину, починаю дзвонити хазяєвам. Чоловік, який зазначений, як власник не розуміє англійською абсолютно нічого, зате він прислав свою дівчину, яка змогла мене поселити. До речі, поселили мене на останню вільну койку.
На стіні біля ресепшену висить реклами вечері і сніданку. Сніданок я замовляю, а на вечерю мені кажуть іти в ресторан, який позначено на рекламці. Біжу (непрацюючими ногами) в душ і одразу до ресторану, ще й радію, що вечері там з 20:00 і я як раз встиг помитись і зібратись до цього часу. 20:03 я стою біля ресторану, з якого виходить офіціятнка, чи кухар, чи хто зна хто і каже, що вони закриті, зачиняє двері на ключ і іде.
Відкриваю Google, знаходжу найближче місце, де мене можуть нагодувати і іду туди. Кухня зачинена, проти бармен дивиться футбол і дивлячись в мої голодні очі іде гріти мені пасту в мікрохвильовці.
Повечерявши, я повертаюсь в свій Альбєрге, де у сусудів прошу чаю, щоб якось допомогти хворому горлу. 22:00 відбій. З острахом лягаю спати, бо просто не уявляю, що буде далі.
