Екстримальні триатлони задумувались, як щось надскладне, а все прийшло до того, що за атлетом бігає команда сапорту, надаючи все, що потрібно по першому запиту і мало не підтираючи попку
Приблизна цитата Андрія Магаліча
Маючи за своїми плечима 3 описані Андрієм екстримальні триатлони – Blacklake XTRI, ICON XTRI та Sweedman XTRI, цього року я вирішив спробувати, ектсримальний триатлон, на якому з тобою нема команди підтримки. Мій вибір пав на “Найгарніший триатлон в світі” – The Arctic Triple.
The Arctic Triple – це серія змагань, яка складається з трьох етапів – LOFOTEN SKIMO, LOFOTEN ULTRA-TRAIL та LOFOTEN TRIATHLON. З наступного року до серії додається ще LOFOTEN STAGE RUN на 174 кілометри бігу за 4 дні, але я поки не розумію, навіщо він потрібен, якщо на їх ультрі ти можеш за раз пробігти 100 миль.
Різномаїття стартів ще більш урізноманітнюється вибором дистанцій на кожному з них. Так на триатлоні можна було роботи повний айрон, половинку і навіть олімпійку.
Моїм вибором звичайно стала повна дистанція, тому що The Arctic Triple був основним стартом мого спортивного сезону, в якому були олімпійки, половинка і навіть Camino de Santiago.
Подорож на змагання
Хибно думати, що змагання починаються зі стартового свистка або пострілу. Змагання починаються з логістики! Скажу чесно, що я дуже не люблю займатись плануванням подорожі. Всі ці пошуки білетів, бронювання житла, аренда машини… це просто жах. Але, що поробиш, не скрізь можна подорожувати так, як на Camino – іти допоки не знайдеш ночівлю. Як мінімум велокейс додає трохи обмежень.
Оскільки цього року на свій основний старт я подорожував сам, то я вирішив не влаштовувати свій улюблений road trip і полетіти на змагання, як всі дорослі розумні люди – на літаку. В цілому, з аеропорту Evenes на Лофотенах до міста Svolvær в якому і проходять всі старти серії можна доїхати на автобусі за 3 години, але я знав, що захочу ще трішки поїздити по околицях, окрім самих змагань, тож вирішив взяти машину на прокат. Отут і почались перші пригоди.
3.2.1. Полетіли
Переліт проходить успішно, тож в аеропорту Evenes я підходжу до стійки реєстрації прокатної компанї, даю свій документ, кажу що у мене бронь і тут співробітник компанії каже: “Шановний, а у вас було вказано в бронюванні, що ви машину заберете в 10 ранку, зараз 15:30, тож коли ви її не забрали о десятій, ми відмітили, що ви не приїхали і скасували вашу бронь”.
Ця новина мене здивувала, адже при бронюванні, я відзначив номер мого рейсу, щоб прокатна компанія знала, коли саме я прибуваю, навіть в разі змін в розкладі. І цей аргумент, наведений співробітнику прокатної компанії мене врятував. Він порадився з керівництвом і знайшов мені іншу машину. За іронією долі, це був Volkswagen Caddy, замість Toyota Corolla, що, враховуючи наявність у мене велокейса, було лише плюсом.
Подорож до аеропорту зайняла десь 2 години, за які я встиг знатно накрутитись шиєю, бо природа на Лофотенах дійсно вийнятково мальовнича.
Svolvær
Прибувши в місто проведення The Arctic Triple і мого проживання, я поїхав заселився в свої апартаменти та швиденько пройшовся забрати свій стартовий пакет. На вулиці було вже 19:00 і я вирішив, що треба швиденько познімати гарних пейзжів до заходу сонця, а потім вже іти десь їсти.
Познімавши гарно я знайшов непоганий ресторан в центрі. Та кого я обманюю, там або центр, або окраїна, все місто, розміром з Кардачі (2,37 кв. кілометри) і населенням менше 5 тис. чоловік. Але це не важливо, що було більш цікавим, так те, що я вийшов з ресторану, а на вулиці все ще було світло.
На годиннику було 21:45 чи щось таке, iPhone мені казав, що сонце тут сіло годину тому, але на вулиці все ще було світло. Отак я вперше реально відчув, що я знаходжусь далеко за полярним колом. Потім я вже взнав, що в цьому місті в серпні аж 17 світових годин. При цьому в червні їх 24, а в грудні – 0. Не знаю, як кому, але для мене це відноситься до категорії: “Що занадто, то не здраво”.
День до старту
На етапі планування, день до старту я думав витратити на те, щоб поїхати в Henningsvær – найбільш інстраграмне містечко на Лофотенах. Але, виявилось, що фотографом The Arctic Triple є пан Kai-Otto Melau, з яким ми знайомі ще з Blacklake XTRI і чиї роботи я й досі вважаю найкрутішими в екстрим триатлоні. Тож ми домовились зустрітись з ним, випити кави і зробити трошки фото з нової частини траси, яку Кай ще не бачив.
Тож саме так ми і зробили. Зустрілись, пішли пити каву, в той же ресторанчик, який я обрав для моєї вечері вчора. Кай відзначив, що він кожен рік, коли фотографує цей івент, обідає і часто працює саме в цьому закладі.
Що було цікаво, окрім простої дружньої бесіди, Кай розповів, що Україна кожного дня в норвезьких новинах і норвежці дуже підтримують нас в нашій боротьбі. Це було дуже приємно чути.
Після кави ми пішили до організаторів взяти машину, щоб поїхати дивитись трасу. Тож таким чином я познайомився з організаторами ще й цієї серії екстрим стартів. І що я скажу, Френк (CEO) та Крістіан (Менеджер) виявились дуже приємними людьми, які дуже сильно включені в процес підготовки і проведення перегонів. А ще вони є місцевими, тож вони реально запрошують атлетів майже до своїх домівок, тому що вони живуть на цих островах і прагнуть показати, які вони круті.
Ну і я не можу відзначити, що Френк, при знайомстві зі мною сказав: “Hello! Слава Україні”. Я спочатку відповів: “Героям Слава”, а потім до мене дійшло, що саме він мені сказав моєю ж мовою. Ну і не забуваймо, що ані на The Arctic Triple ані на NXTRI не було русні. Норвежцям респект.
Фотосет
З Каєм ми взяли машину Френка, завантажили в неї мій велосипед і поїхали дивитись нову частину маршруту. Я крутив головою, періодично, щось підзнімав з вікна розповідаючи Каю, що буду робити фільм, по типу того, що я зробив після Сантьяго.
В якийсь момент Кай зупинився і сказав, що ось це місце буде гарним для фото. Ми вийняли велосипед з машини, я вдягнув туфлі і шолом і поїхав катати туди-сюди біля Кая. Такий собі незамислуватий процес фотосесії з гарним результатом. Плюс Кай, ще трошки познімав мене з дрона, тож в мене має бути відео для фільму.
Потім ми поїхали далі, знайшли ще одне місце і повторили процес. В цей раз було більш цікаво, тому що Кай лежав посеред дороги, мені було потрібно їхати на нього і відрулювати в останній момент. Мені сподобалось.
Давай вже про старт!
Старт має бути в 5 ранку, тож сильно довго не поспиш. Транзитка закривається в 4:30, що означає, що встати потрібно в 3:00.
Дякувати географічному розположенню Лофотенів, на вулиці вже світає.
Лупанув сніданок, зібрав всі речі і в 4:25 був в транзитці. Ну а чого сидіти там довше необхідного. Але в транзитці я був не останній, десь в 4:40 примчав останній атлет, але його пустили – на таких стартах, всі свої, всі все розуміють.
Ідемо на пірс пробувати воду і власне стартувати. Я заходжу в воду останній – жартуючи з Девідом, який робить тут свій 39-й екстремальній айрон, що чим менше я проведу часу в воді, тим краще.
Старт!
Відштовхуємось від пірсу, як від бортику в басейні і погнали. Намагаюсь сісти комусь в ноги, але всі працюють занадто інтенсивно. Підіймаю голову і розумію, що всіх знесло правіше буя в сторону відкритого моря. «Ну привіт течіє» подумав я і далі плив корегуючись на буй.
Біля першого буя таки знаходжу підходящі ноги і далі працюю на хвості у двох атлетів.
Допливаємо до крайнього правого буя, завертаємо, допливаєм до ще одного і тепер в зворотньому напрямі, повз інстаграмні домики на сваях.
Знов один буй, поворот, другий буй і пливемо в сторону старту.
Біля берегу стоїть риболовецький корабель, а в воді… чорт! В воді прикорм для риби. Просто величезна кількість всіляких панцирів креветок і ще якогось лайна, явно потрібного для того, щоб приплила риба і рибалки її могли зловити. Тут мене перший раз привітала паніка. Тому що коли я бачу рибу в воді, мені страшно. Ні, не так. Мені СТРАШНО! Мене бʼє паніка, я кричу у воду і все таке. І це вже не кажучи про те, що плисти в цьому прикормі було не дуже приємно.
Зібравши волю в кулак, я включив наступну передачу і обігнав ателтів в чиїх ногах я плив.
Зходимо на друге коло, але цього разу біля інстаграмних домиків я пливу вже сам, бо всі якось розтягнулись по гавані і кожен пливе сам. В якийсь момент я втрачаю з поля зору всіх атлетів і допливаючи до буя я чогось впевнений, що пропустив один буй і це вже той буй на якому треба плити в зворотньому напрямку.
Тож я обпливаю буй і пливу в сторону фінішу. Справа берег, але я бачу, що дно дуже відрізняється від того, яке було на попередньому колі. По-перше, тут дуже мілко, а по-друге, там лежить багато якоїсь соломи, якої точно не було.
Підіймаю голову і бачу, що до мене пливе каяк з волонтером. Він каже, що я мав повернути на 90 градусів, а я повернув на 180 і поплив не туди і зараз пливу біля острова. Тож він мені показав, як обплити цей острів щоб швидше потрапити до буя, що я і зробив.
Таким чином я знов опинився позаду тих атлетів, яких я до цього обігнав. І так, в другий раз в прикорм я потрапив вже сам. Але я знав, що так буде, тож зібрався, вмикнув ще одну передачу і у підсумку приплив на фініш на тій же позиції, що і був, коли сів в ноги двом атлетам.
Велосипед
Спокійно проходжу транзитку, беру з собою 2 пляшки Beta-Fuel від Sis (10% знижки по промокоду HTF10) і погнали.
Першу ділянку маршруту я не бачив, але це не важливо. Бодро кручу педалі потроху наздоганяючи більш швидких плавців. Холми заїзжаю десь над FTP, вниз кручу нижче FTP, але кручу. На трасі нема великих клаймбів, але в тебе постійні вгору вниз.
Першою найбільшою горою є міст на якому ідуть дорожні роботи. Але для атлетів стоять 2 регулювальники, які зупиняють трафік, поки ми проїзжаємо. Особливість цього мосту в тому, що на ньому бувають дуже потужні вітри. На стільки потужні, що при швидкості вітру більше 20 км на годину (а там буває і 40), атлетам потрібно пересікати міст пішки, а це десь 20 хвилин в одну сторону.
На щастя вітер цього дня був 5 км на годину, тож міст я проїхав не сходячи з велосипеда.
Маршрут надзвичайно гарний, але фотографій нажаль немає, бо я був трішки зайнятий підтримуванням заданої потужності. Але у фільмі про Лофотени буде частина цього маршруту, тож чекайте.
Перша частина велосипеду була гарною, але закінчилась якось швидко, тож я й не помітив, як зробив коло по острову, знову проїхав міст і доїхав до міста. Ну і я встиг обігнати кількох атлетів на цій ділянці.
Друга частина велосипеду
Другу частину велосипеду ми з Каєм вже бачили, тож я знав чого мені чекати. Але десь я мабудь не розрахував по харчуванню, тож десь з 100-го кілометру в мене почав псуватись настрій. Усвідомив я це вже доволі пізно, коли помітив, що в моїй голові на повторі крутяться рядки з пісні Квиток до раю, групи Skinhate, а саме:
Допомоги чекати немає звідки…
Допомоги чекати немає звідки…
Допомоги чекати немає звідки…
Допомоги чекати немає звідки…Як мене достало, мене вже за*бало все!
Мене достало, мене вже за*бало все!
Мене достало, мене вже за*бало все!
Мене достало, мене вже за*бало…
І так по коло. “Ну все, приїхали” подумав я і почав їсти, пити, але не допомагало. В той же час мені дуже хотілось в туалет, тож я вирішив зробити санітарну паузу з видом на море і, так би мовити перезавантажитись.
Зробив паузу, сів на велик, включив AC/DC (в голові, навушники заборонені) і поїхав. Вистачило мене кілометрів ще на 40, а далі я вже просто терпів щоб доїхати. Сильно болів поперек та і вся спина в цілому.
Біг
Біговий маршрут The Arctic Triple в цьому році було змінено, тому що попередній був достатньо небезпечний і багато де проходив по автомобільним дорогам. Тож цього року в нас було 2 відносно пласких кола і 2 кола з горою. Кожне коло проходило через транзитку, тож можна було перевзутись, або взяти їжу. Зручно.
Починаю бігти перше коло. Ну, як бігти, просуватись десь по 7:00. Вже на наступний день я зрозумів, що був таким повільним, бо біг починається в гірку.
Десь через кілометр мій темп доходить до sub 6:00, що мене цілком влаштовує, тож біжу підтримуючи крейсерську швидкість.
Завершую перше коло і бачу, що мені на зустріч біжить атлет в Альфафлаях, якого я не памʼятаю з вело етапу. “Мабудь це конкурент”, думаю я, розуміючи, що мені до нього кілометри 2. Вирішую, що як буде, так і буде і продовжую бігти.
Друге коло дається трохи важче, але норм, працюємо. Прохожу одного атлета (не того, що в Альфафлаях) і під кінець другого кола бачу, що мій конкурент вже значно ближче.
Гора
На третє коло вирішую таки перевзутися в свої трейлові кросівки. Одразу відчуваю, як просів мій темп на асфальті, але коли вибігаю на грунь, все стає нормально. Добігаю до розгалудження траси, беру на пункті харчування водичку і моркву. І яка ж смачна була та морква.
Доходжу до початку важкого трейлу і розумію, що бігту тут вже не реально, тож починаю швидкий підйом кроком.
Десь на середині цього підйому помічаю попереду мого конкурента в Альфафлаях. Так, він не перевзувався. Сповнений ентузіазму пришвидшуюсь і через хвилин 15 таки випереджаю його. Доходжу до верху і починаю спуск.
Спуск починається з дуже технічної ділянки, яку легше показати, ніж описати.
Після цієї ділянки іде менш технічна але все ж таки доволі технічна ділянка, яка я проходжу доволі швидко, але з подивом помічаю, що мій конкурент в Альфафлаях наближується до мене. Там де я спускаюсь в трейлових кросівках, як мені здається на межі, атлет в карбонових супер кросівках валить швидше ніж я.
Розумію, що так я все програю і коли виходжу на грунтову ділянку, де вже ніякої технічності не потрібно, я включаю максимальну швидкість і бужу вниз так, що аж у вухах свистить. Ну, це мені так здавалось, судячи по Гарміну, максимальний темп був 4:30.
Останнє коло
На останньому колі сил вже не багато, але я продовжую бігти, підганяємий тим, що позаду мене переслідує мій суперник. На трейловій частині доганяю Девіда, який іде з іншим атлетом своє третє коло.
Добігаю до пункту харчування, беру ще дві морквини, але вони вже не такі офігезні, як та, що була на третьому колі. Не знаю чому так. Вибігаючи з пункта харчування, бачу, як туди прибуває мій суперник в Альфафлаях.
Дерусь вгору, азарт підгоняє, але сил вже не так багато, тому іноді проскакують думки про те, що: “ну обжене, то обжене”, але я їх відганяю і продовжую тулити вперед.
На спуску бачу іншого атлета, який проходить ділянку з мотузкою перший раз і дуже дивую його тим, як швидко я проходжу цю ділянку. “Я вже другий раз проходжу” кричу я йому і втікаю, помічаючи, що на горі зʼявляється знайомий білий стартовик і яскраві кросівки.
Вниз біжу вже не обертаючись и просто витискаю з організму все, що залишилось. Але перед поворотом на набережну, кидаю швидкий погляд назад і бачу, що нікого нема в полі зору.
Останній ривок і біжу до фінішної арки. Як для сміху в цей же час проходить Kids race і я фінішую разом з дітлахами. І саме тому всім абсолютно пофіг, що хтось фінішує довгу дистанцію, бо тут же дітки біжуть.
Тисну руку Френку, який стоїть зі жменею дитячих медалей, він мене вітає і каже: “Іди бери бургер, треба поїсти”. Також поряд опинився Кай, який теж мене привітав. Взяв бургер з великим шматком риби замість котлети і пішов у транзитку. Як раз в цей момент прибув атлет в Альфафлаях.
Він підійшов до мене в транзитці, ми потисли руки і обмінялись враженнями від перегонів. Він розповів, що він півтора кола намагався мене дістати, а я зізнався, що всі півтора кола біг так, щоб втікти від нього.
Після цього я забрав свої речі і пішов додому.
P.S.
Наступний день я витратив на невелику подорож по островам, не встигаючи нічого з того, що запланував. Але це вже тема для майбутнього відео, яке вийде на моєму YouTube каналі.
