В попередьному пості ми зупинились на тому, що трішки офігівший від снігу і гір в перший день мого забігу по Camino de Santiago, я заселився в Альбергє в маленькому містечку Zubiri.
В наступні 2 дні, згідно з моїм же планом я мав пробігти 65 і 67 км. до міст Estella та Najera, щоб на четвертий день зробити гарний ривок і замахнутись на 92 км. з фінішем у Burgos. Ну що ж, плани існують тільки на етапі планування і цей урок я вивчив дуже швидко. Але почнеме з другого дня.
Поснідавши залишками вчорашньої трапези і попрощавшись з моїми сусідами по кімнаті, які подорожували велосипедами я відправився до Pamplona. Дорога радувала асфальтом і легеньким трейлом, у вухах щось розповідали ведучі якогось подкасту, а я біг видихаючи пару у морозне повітря і насолоджувався життям. Ще трішки хотілось їсти, але зранку, коли ти виспався, то ще не дуже впливає на твій настрій.
На шляху до Памплони я пробігав меньші містечка і в одному навіть постатвив свій перший штамв в Креденсіалє.
До Памплони я добіг десь за дві з половиною години і одразу пішов роздивлятись Катедральний Собор. Поставив собі ще один штамп, купив білет (пілігрими знижка) і трішки розчарувався тим, що собор ззовні значно красивіший ніж в середині. Але це типово для католицьких соборів.
До речі, Памплона відома тим, що там проходить щорічний фестиваль Сан-Фермін у фіналі якого по вулицями міста відбувається забіг биків! Фестиваль проводиться з 1924 року і являє собою безперервне свято тривалістю 204 години поспіль. Центром свята є — «енсієрро» — біг биків вулицями міста, який привертає увагу гостей з усіх континентів. Святкування починається рівно о 12:00 6-го липня (Ayuntamiento). З балкона будівлі мерії запускають ракету (chupinazo), що сповіщає початок свята.
Кожного фестивального ранку в 8 годині 6 биків випускаются із загороди поблизу площі Санто-Домінго, звідки вони біжать по місту до арени на площі Хемінгуея (саме він прославив фестиваль Сан-Фермін у своїх творах). Поруч з биками біжать сотні місцевих жителів і туристів, які перевіряють свою хоробрість перед грізними рогами тварин. Забіг відстаню 849 м до арени, де проводяться бої з биками, триває в цілому 2-3 хвилини. Не знаю що сказати про безпеку цього дійства, але з 1924 року загинул аж або лише 15 осіб.
Прогулявшись вуличками цього чудового міста і підкріпивши свої сили в кафе “Пілігрим”, я відправився далі, але на шлях через місто, зустрів своїх знайомих велосипедистів з альберге. Зустріч була дуже радісною і приємною.
Вибігаючи з Памплони, я зустрів хлопця, який тільки почав свою ранкову пробіжку. Він спитав, чому я біжу з рюкзаком, а я відповів, що біжу Camino de Santiago, щоб назбирати грошей на автомобіль для військових медиків. Розійшлись ми з ним лише через 10 кілометрів жвавих балачок, під час яких говорили і за війну і за біг і за плавання, він розповідав мені про себе, а я слухав і не помічав, як годинник відсікає кілометраж. Дякую тобі, друже.
Моє підкріплення в Памплоні виявилось недостатнім для комфортного продовження подорожі і я зупинився в найближчому (12 км) містечку, щоб ще раз підкріпитись. В меню виявилась якась місцева випічка з яблуком і корицею, кава і кола. Кайф. Плюс ще Настя прислала мені відео від моїх німецьких триатлетів, які записали мені слова підтримки.
Шлях вів мене в гори і мій подорожній розповідав, що мене чекає невисокий перевал. Так і сталося, я пробіг ферму вітряків і зустрів місце, яке бачив у фільми Шлях (посилання було в минулому дописі). Для мене це місце було якимось емоційним, я думаю, що саме завдяки фільму.
Після перевалу дорога очікувано пішла вниз, я пробіг декілька містечок, в яких вже все було зачинене. В той момент я почав усвідомлювати, що мене чекають проблеми, бо якщо в суботу все зачиняється рано, то в неділю більшість взагалі не відчиняються.
Я біг і відчував як в мене псується настрій, як я стаю роздратованим і наляканим – вірні ознаки того, що в організмі закінчується паливо. І от, чудо, раптом я бачу працюючий вендінговий автомат з колою! Вкидаю монетку, натискаю номер, беру баночку, роблю ковток і розумію, що взяв дієтичну. Це мене одночасно засмутило і розсмішило і я якось зміг видобути з цих емоцій трішки енергії, щоб добігти до альбєрге.
В альбєрге мені видали надміцну постіль, сказали, що в них є кухня, але магазини вже закриті, тож я пішов шукати якийсь ресторан. Гугл-карти показали ТОП-піцерію, яка виявилась маленьким закуточком працюючим лише на доставку в якій я нічого не поїв. Потім я відправився в заклад, який працював до полуночі, але кухня зачинялась в 20, а я хоч і прийшов в 19:35, замовлення в мене так ніхто і не прийняв. І нарешті я пішов в піцерію, яка відчинялась о 20:00 і о 20:01 я вже робив замовлення.
Підкріпивши сили я повернувся в альбєрге, подивився, як двоє хлопців з Канади сушать свої паспорти на батареї і сильно кашляють, я зрозумів, що і у мене щось горло не в порядку. Дав собі установку не хворіти і завалився спати.
