8 ранку, я знову стою на березі гірського озера, одягнений у гідрокостюм і шапочку для плавання. Знову XTRI, знову гори, знову страждання. Oravaman XTRI або Solo Point Five відрізняється від попередніх екстремальних тріатлонів тим, що це вдвічі менша дистанція, ніж Ironman, і учасники не мають команди підтримки. Ніхто не їде за тобою в машині, ніхто не біжить з тобою в гори, ніхто не дає тобі їжу, коли тобі важко. Ти сам по собі.
Тиждень до старту
Оскільки наразі ми живемо в Берліні і готуємось до триатлонів в горах, на абсолютно плоскому рельєфі, я вирішив, що буде гарною ідеєю поїхати на місце старту за тиждень до змагань. Власне, це виявилось доволі правильним, незважаючи на те, що відпустку я не брав, тож мені доводилось працювати вдень і робити тренування ввечері. І, власне, після двох днів такого графіку я зрозумів, що просто не можу пропускати таку красу навколо і взяв вихідний в середу.
Але, не забігаємо вперед, отже Тиждень до старту, в перший же день ми вирішили поїхати розвідати вело-трасу. Збираємось, вдягаємо гарні українські джерсі, завантажуємо маршрути, виїзжаємо і я розумію, що в мене щось не дуже добре фіксується ліва нога в педалі. Вистібуюсь, застібую ще раз, результат незмінний. WTF?! Зупиняюсь, дивлюсь на шип – відламана передня частина. Здогадуюсь чому так могло статися (тиждень тому виконував екстренне гальмування використовуючи не тільки гальма велосипеда, а й ногу), матюкаю себе за те, що не взяв запасні шипи і їду далі. А що робить, не втрачати ж день.
Траса крута, тут тобі і затяжні підйоми і круті даунхіли, які можна вилити на лєжаку зі швидкістю 60+. Тренер сказав, що треба зробити легку покатушку, але я розумію, що деякі апхіли важко заїзжати легко, просто тому що навіть на найлегшій передачі я кручу десь близько FTP.
Проїхали одну частину траси і поїхали дивитись озеро в якому буде плавальний етап. Озеро виглядає, як типовий міський пляж, просто з горами на фоні. Подивились озеро, зупинились пообідати (кухня майже Карпатська, ціни приблизно Буковельські) і поїхали додому.
Пара слів про наше помешкання. Це було одне з найкращих помешкань, в яких ми залишались. Зручне розташування, кухня в номері і загальна кухня внизу, на якій теж можна готувати, скріз телевізори з airplay, щоб можна було проводити вечори, як вдома. А найголовніше – супер привітні господарі, які дозволили заселитись вночі (тут в них все продумано з передачею ключей), допомагали в усьому, що нам було потрібно, пустили в SPA-комплекс, щоб ми прийняли душ після гонки (ми не лишались на ніч після змагань) і навіть зробили нам каву на своїй сонячній терасі, щоб ми трішки перепочили і зарядились енергією після змагань. Я 100%, поїду ще раз в Apartmány Roháče і рекомендую будь-кому саме ці апартаменти.
А тепер повернемось до нашої “підводки” до старту.
Наш маленький хайк
Як я вже писав вище, на середу я взяв вихідний і ми вирішили подивитись околиці і зробити невеличкий хайк на 20 км з тисячею метрів набору. Розпочати свій день ми вирішили з плавання в озері, де буде проходити старт змагань. Нічого цікавого, крім того, що після плавання ми нарешті розпакували Jet Boil і наварили собі кави, акомпаніментом до якої був яблучно-маково-вишневий штрудель, яких за 6 днів ми зʼїли там 6 штук.
Після плавання ми відпарвились дивитись крижану печеру – Demänovská ľadová jaskyňa, яка є однією з найбільших крижаних печер в Словакії. Звісно для відвідувачів відкрита лише її частина, плюс потрапити туди можливо лише з екскурсією, яку веде гід словацькою мовою, але це вельми цікавий досвід. Єдине, що я не продумав, так те що екскурсія 45 хвилин і в шортах та футболці було відверто свіженько. А ще, через глобальне потепління, криги в печері майже не було.
Після печери ми направились в гірсколижний курорт Jasná, щоб пообідати і здійснити наш маленький хайк на гору Chopok. Всі 20 кілометрів робити було вже пізно, тож ми вирішили почати хайк трохи зрізавши. Зрізати вийшло так, що десь за 4,5 км ми набрали 1 км набору висоти. Я почав трохи нервувати, бо траса біг на Oravaman була трішки легше, але не на багато.
В будь-якому випадку, хайк був прекрасним. Ми згадали, що таке гори, як ти почуваєш себе на 2000 метрів, а також надивились на пейзажі, які захоплюють дух.
Oravaman Solo Point Five
Повернемось власне до змагань. Так як змагання не передбачають команди підтримки у атлетів, потрібно було провести деяку підготовку, а саме – здати велосипед в транзитку біля озера, а потім поїхати до стартового містечка і здати свій біговий рюкзак з мінімум 1 літром води, 1 гелем чи снеком, повʼязкою на голову та курткою. Обовʼязкове спорядження ніхто не перевіряв, але попередили, що можуть перевірити на дистанції. Всі речі треба було помістити в величезний сміттєвий плотний мішок і завʼязати вузлом.
В день змагань, за 2 години до старту, в стартово-фінішному містечку всі розсілись по автобусах і нас повезли на озеро. Перед нами сиділи якісь люди, які обговорювали свої майбутні змагання, потім перейшли до того, що цього року на Oravaman дуже сильні учасники і в т.ч. серед дівчат є дівчина з України, яка вигравала Blacklake XTRI і була на Norseman. Як нам пізніше розповіли, ми з Настею доволі відомі в XTRI світі завдяки цьому відео – BLACKLAKE – The Supporters.
В першій транзитці ненапружена атмосфера. Всі готуються до старту, перевіряют велосипеди, вдягають гідрокостюми. Хтось навіть сидить палить сигарету біля паркану (в транзитці).
Вдягнули гідрокостюми, я потестив воду, Настя вирішила, що їй то не потрібно.
3.2.1. Старт.
Народ починає лупашити воду. Я пару раз отримую по голові, сам когось буцаю, але доволі швидко ми розтягуємось в лінію і я намагаюсь не відпасти від чиїхось ніг. Не втримався, поплив сам, зловив іншу групу і вже з ними проплив півтора кола.
Вибігаю з транзитки, біжу до свого велосипеда. Стягую гідрокостюм, скидаю його в пластиковий мішок. Туди ж летять окуляри і шапка. Завʼязую то все вузлом, вдягаю свої велосепедні речі і бачу, що забув покласти в пластиковий мішок, свій мішечок від туфель. Запхав його на удачу прямо у вузол пластиквого мішка (і його не загубили) і поїхав.
Задачею було відіграти на вело все те, що програв на плаванні, щоб піднятись до бігу хоча б в першу десятку. Мої надії зруйнувались хвилин через 10, коли мене прошив перший суперник на ТТ, а потім, хвилин через 30 – ще одни. Власне на вело мене більше ніхто не обганяв.
Заїхав на першу гору і далі вже на даунхілі наздогнав Настю. Після основної гори, яку ми мали заїзжати 2 раз (спочатку і в кінці), я помчав до двох гір поменше, за якими мав бути розворот. Все йшло дуже добре, аж поки на підйомі на останню гору перед розворотом я не побачив лідера перегонів. Розрив між нами був гігнтським. Я почав рахувати всіх зустрічних велосипедистів і до розворота я нарахував 35 конкурентів. Ну що ж, треба крутити.
Зʼїв ще кількох конкурентів і на останньому даунхілі перед великою горою, знов зустрів лідера. Розрив явно збільшився. Цього разу вже не рахував конкурентів, ясно було, що я буду не в призах, тож залишалось просто працювати.
Останній підйом, і далі на фініш етапу. Моєю метою було закрити вел за 3 години і я майже зробив це і мій результат був 3:05. Вело я завершив з 16-тим результатом та на 21-й позиції, тим самим відігравши 39 позицій після плавання.
Біг – не біг
А далі почались проблеми. В мішку, який мені передали волонтери було якось мокро і вже коли я відбіг від стартового містечка, я побачив, що одна з фляг порожня. В мене лишалось пів літра води в супер спекотний день.
Я біг поки було рівно, але в якийсь момент зрозумів, що далі бігти я просто не можу, бо почався сильний підйом. За півтори години я набрав більше 1100 метрів набору, допив майже всю воду і залишився без сил. Всі сподівання були на спуск, який виявився доволі технічним і бігти там мені не вдавалось. Хоча, були атлети, які мене обганяли саме на цьому спуску.
В якийсь момент на спуску я побачив джерело і вирішив, що навіть, якщо вода там погана, напевно діарея наздожене мене вже після фінішу, тож набрав там води і стало трішки легше. Через якийсь час я, з ще одним атлетом, спустився до пункту харчування, де нас зустріли добрі волонтери, наповнили нам фляги водо і наполеглево пропонували пиво. А ще, мені було дуже погано від спеки і зневоднення, тож я навіть не міг їм сказати, що не розумію їх.
Але хвилин через 20, після того, як я випив десь половину набраної у волонтерів води, мені стало легше і я навіть побіг в доволі пристойному темпі.
На ще одному підйомі я таки програв позицію довгоногому атлету, який біг за мною кілометрів 5. І пишу “довгоногому”, тому що, коли ми на черговому підйомі перейшли на крок, його крок був значно довший ніж мій, тож він пішов від мене пішки.
Спуску, забіг до арки і от він – фініш! 32-го позиція і бокал прохолодного смачного пива вже чекали на мене.
Після фінішу
Залишилось дочекатись Настю і можна було їхати до господарів апартаментів в яких ми жили до цього, щоб привести себе в порядок до нагородження. А ще треба було зʼїсти обід, який входив в пакет фінішера (дуже смачний, особливо під пиво)
Церімонія нагородження була довгою, але веселою, плюс Настя зайняла призове місце в абсолюті, тож навіть отримала грошовий приз.
Далі нас чекали години дороги, щоб доїхати до Берліну і ми з Настею розділили її десь 50/50 в 4 зміни.
Замість підсумку можу сказати, що ці змагання мені дуже сподобались і я навіть думаю приїхати сюди наступного року.
