Тож, настав час починати розповідати про мій Camino. В момент, коли я це пишу, мій шлях ще навіть близько не дійшов кінця, але емоції мають властивість втрачати деталі й кольори, тому хочеться записувати все по гарячих слідах.
Як дістатись до старту Camino de Santiago
Канонічно, Camino має починатись від дверей вашого дому, але ідея «пробігти від Берліну до Santiago de Compostela», не прийшла навіть в мій збочений мозок (дякую!).
До речі, українці теж причетні до дороги Святого Якова. В Україні є маршрут від Вінниці до Кам’янця Подільського, через місто Бар. Нажаль я не знаю, чи маршрут все ще діє, але раніше можна було взяти паспорт пілігрима в Костелі Пресвятої Діви Марії Ангельської і відправитись в ще 12 місць на шляху, збираючи печатки і поздивляючись красоти нашої країни. Детальніше можна почитати тут.
Також наші ентузіасти планували відновити стародавній маршрут Via Regia, який вів до Santiago de Compostela від самісінького Києва!
Але повернемось до Франції і Іспанії. Отже, переді мною поставала задача дістатися до офіційного старту шляху Святого Якова (або Camino de Santiago) в невеличкому французьському містечку St Jean Pied de Port (як воно правильно називається я вивчив тільки зараз).
Зробити це можна кількома способами, але я вибрав найоптимальніший для себе – літаком до Парижу, потім літаком до міста Biarritz, звідти автобусом до міста Bayonne і звідти вже потягом до St Jean Pied de Port. В цьому місті вже могли здатись, що бігти від Берліну, не така вже й погана ідея (все ще ні).
Переходимо від теорії до діла
Виліт о 7:20, а це означає, що прокинутись треба 4. Тяжка доля пілігрима. Останні збори, нерви починають грати, але тут вже нічого не поробиш.
Приізжаємо в аеропорт в 6, віддаю Насті куртку і йду в чергу на контроль. Контроль дууууже повільний. Треба діставати всі рідини, електроніку і тд. В черзі я провів сумарно хвилин 30, і прийшов на посадку, коли вона вже йшла, а все тому, що одну пару так розрпакували, що їх м(л)айно зайняло 10! лотків.
Париж
Місто закоханих в яке я ніколи не хотів їхати, виявилось таким, яким я його собі і уявляв – брудним (це я після Берліну кажу) і насиченим емігрантам.
Але, буду відвертим, думку про місто я змінив і хочу повернутись, бо подивитись там є на що.
Навіть вежа, яка мені не прийшлась до смаку, через хаос і смітник навколо неї, все ж таки цікава, як архітектурна споруда, на яку можна піднятись.
Погуляв трішки по Парижу, спробував сходити в гості до Макрона, але гостям та не раді – весь квартал навколо його палацу охороняється поліцією з автоматами і навіть ходити треба через дорогу від палацу 🤦♂️
Не побачивши президента, я почав прориватись до аеропорту. Метро, потім трамвай і нарешті Орлибус в якому мій квиточок сказав, що він не дійсний, тож, по факту я їхав зайцем.
В аеропорту знову контроль, але вже швидше ніж в Берліні, тож я без нервів проходжу на посадку. І тут посадку переносять на інший гейт. Ну ок, іду на інший, чекаємо хвилин 20 і нічого не відбувається. Тут від Kiwi (через яких я бронював квитки) приходить повідомлення, що виліт через годину і після цього я чую оголошення по гучномовцю.
Розумію, що це дещо намахує мені плани, іду куплять якусь булку.
Через годину ми так і не вилетіли, вилетіли десь через півтори. Прилітаємо в Biarritz, але ж мені ще на автобус. На вулиці лупашить дощ, автобус через 15 хвилин. Ну, ок. Купив квиток, дочекався автобуса, їдем.
Приїхав, дійшов пішки до готелю, заселився і вирішив піти пошукати харчування. Все, що я перевіряв по Гугл-мапі було вже зачинено, але ноги якось принесли мене в Ірландський паб. Спершу я подумав, що треба пошукати нормальної їжі і пішов в магазин поряд.
вибір продуктів мене розчарував, тож я купив пару круасанів і з‘їв їх на шляху до пабу.
1 бокал Гіннеса, щоб трішки розпустити зав’язані в тугий вузол нерви і можна іти спатки. А завтра вже перший день, але то вже тема іншого посту.
